Хто ми: аудіофіли або меломани?

Філ (philos) — друг, люблячий. Манія —пристрасть, безумство. Спочатку все було просто — існувала музика культова, трудова, військово-патріотична... На певному етапі розвитку цивілізації з'явилися жанри розважальної музики, звукозапис, а слідом за нею Hi-Fi і загадковий High End з гримасами на його примарному особі. Все це породило безліч різних думок і часом бурхливу реакцію з боку музикантів і слухачів. Показово думка, висловлена Ігорем Стравінським в «Діалогах» (з Крафтом). Стравінський стверджував, що «музика — це не те, що пестить слух, а те, що хапає за горло» і що «музику в сучасних домашніх умовах можна сприймати набагато глибше і яскравіше, ніж у кращих концертних залах світу».

Спроби порівнювати звучання сучасної високоякісної аудіоапаратури зі звучанням музики в концертних залах здаються в кращому випадку наївними. Звичайно, як було сказано вище, семантика понять «аудіофіл» і «меломан» має аморфно альтернативний характер. Чимало відвідувачів філармонійних концертів слухають музику з партитурами в руках, і вони відчувають задоволення, якщо помічають помилку або неточність виконавця. Ці люди аудіофіли або меломани? Відомий наш музикознавець А. А. Гозенпуд називав такого роду задоволення «музичним мазохізмом».

Отже, хто вони такі, аудіофілами, меломани, филофонисты: фанатики звуку, раби аудіосистем, люди, захоплені музикою, збирачі фонограм? Це аж ніяк не пусте питання давно і різнобічно вивчається як у нас, так і за кордоном. Вже кілька десятиліть ведуться наукові дослідження в Страсбурзькому інституті соціальної психології під керівництвом Абраама Моля. У Санкт-Петербурзькому НДІ комплексних соціальних досліджень доктор наук У. Е. Семенов робив досліди в галузі соціальної психології. У науковій секції соціальної синергетики Академії гармонії при Санкт-Петербурзькому Будинку вчених проводив оригінальні дослідження і автор цих рядків. До цієї роботи залучалися професора Санкт-Петербурзької консерваторії: композитор В. П. Чистяков (аналіз творчих процесів) і А. П. Мілка (системно-структурний аналіз музичних творів).

Провівши велику кількість прослухувань музичних записів за допомогою різноманітної апаратури в різних аудиторіях, спостерігаючи за «німий» (мімічної) реакцією слухачів і аналізуючи результати бесід та обговорень, ми суттєво наблизилися до розуміння нашої публіки і склали узагальнені портрети різних груп споживачів Hi-Fi апаратури. Хочу зауважити, що, хоча російське суспільство дещо відрізняється від європейського соціуму, результати вітчизняних досліджень добре корелюють з висновками зарубіжних вчених.

Активну участь у дослідженнях брали співробітники Інституту мистецтвознавства Російської Академії наук під керівництвом А. Комеча. На підставі багатьох суб'єктивних експертиз були розроблені методи гармонізації звукових трактів. Скажімо, тепер уже всім відомо, що зайва чіткість звучання може завадити сприйняттю художнього змісту музики і викликати у меломана в кращому випадку аудіофільскій ефект, а в гіршому роздратування.

Людина — це складна синергетична система з багатоцільовими позитивними (збудливий) і негативними (гальмують) зворотними зв'язками, та строго ділити людей на групи за якимось узагальненим властивостями і ознаками було б вельми необачно. Разом з тим у кожного з нас є провідні вольові властивості-домінанти, що визначають інтуїтивне і усвідомлена поведінка. В першу чергу саме домінанти формують наші враження і емоції.

Провівши відповідну математичну обробку матеріалів досліджень , вчені прийшли до висновку, що всю соціальну спільність людей, що цікавляться аудіотехнікою і використовують її, можна розділити на три умовні групи: аудіофіли (найчисленніша група), меломани та филофонисты.

Аудіофіли

Прихильники чистого, комфортного звучання та модного дизайну компонентів звукового тракту. Вони пишаються своєю апаратурою, знають і цінують її технічні параметри. Люблять запрошувати друзів і знайомих на спільні прослуховування. Використовують ефектні демонстраційні записи, нерідко застосовуючи різні трюкові пристрою: еквалайзери, ревербератори, експандери, регулятори ширину стереобази і т. п. Вони слухають музику переважно фрагментарно і в будь-який момент можуть перерватися, щоб зайнятися чимось іншим. Наявна техніка з часом перестає їх влаштовувати, особливо якщо в її звучанні виявляються якісь формальні огріхи. З ними аудіофіли не в силах миритися, і, як наслідок, у них наростає роздратування і вони пускаються на пошуки іншої апаратури. Якщо ж немає можливості змінити систему на краще (в їх розумінні) або більш модну, то аудіофіли взагалі перестають її включати — музика як така не є їх нагальною життєвою потребою, а грає лише службову роль, надаючи матеріал для демонстрації звукових можливостей аудіотехніки. Вони сприймають музику розсудливо і дискретно: слухають, як передаються «верху», «низи», як відтворюються дзвіночки, щіточки і т. д. Але саме їх пристрасть до високоякісної апаратури є рушійною силою індустрії Hi-Fi і High End.

Меломани

Для меломана художнє і творче сприйняття музики — невід'ємна частина його життя. Він віддає перевагу слухати музику в самоті, часто відключаючи дверної та телефонний дзвінки. Музичний твір він прослуховує цілком, випадковий перерву йому неприємний. Такі люди адаптуються до звучання своєї апаратури, перестають помічати її недоліки. Це відбувається завдяки особливій залученості, яку здатні відчувати лише меломани. Вони рідко змінюють апаратуру, навіть коли можуть собі дозволити такі витрати. Існує чимало меломанів, власників прекрасних систем класу High End, не розлучаються зі старовинними граммофонами і пластинками. Вони чують, що інтонаційна багатство старих акустичних записів губиться в сучасному «супераналоге» і тим більше на компакт-диску. Якщо аудиофильство (любов до звуку)базується на інтелектуальному аналізі звучання (працює кора мозку), то меломанія, як і інші манії, — на підсвідомих (підкіркових) процесах. Така людина мимо своєї волі, підпадає під владу музичного образу, який може викликати у нього найширшу гаму емоцій аж до ейфорії.

Сучасна теорія емоцій вважає, що в підкоркових структурах мозку поступово формується стійкий образ-шаблон естетичного сприйняття, повільно эволюционирующий по мірі накопичення і розвитку слухового та емоційного досвіду. В рамках цього процесу з внутрішньої петлі зворотного зв'язку йде безперервне спонтанне порівняння музичної інформації з внутрішнім чином.

Найвищу естетичну насолоду і емоційна залученість досягаються у разі, коли підноситься як послідовність і чергування очікуваного і несподіваного. Якщо все легко передбачається, то музика стає нудною, а якщо, навпаки, все несподівано, то вона сприймається як випадковий дратівливий набір звуків. Приблизно таке ж роздратування викликає погане виконання музичних творів. Коло жанрових і виконавських пристрастей меломанів порівняно вузький. Однак це коло може еволюціонувати, змінюватися якісно. Разом з тим він рідко розширюється, а якщо і оновлюється якимись жанрами, то, як правило, за рахунок колишніх. Нові композиторські прийоми, такі як додекафонія, алеаторика, пуантилізм і т. д., рідко подобаються меломанам старої закалки.

Аудіофіли ж, навпаки, люблять сучасну музику за її ефектність, за здатність дивувати — приголомшувати слухача несподіваними мовою і структурою. Слід сказати кілька слів про притаманних нашим меломанам особливості, щеплених їм вітчизняними мистецтвознавцями радянського періоду. У нас музика завжди була тісно пов'язана з політикою, маси потрібно було тримати в строгих рамках ідеології. З цієї причини в країні накладалася заборона на музику ряду композиторів, на певні жанри і твори. Слухати лекції про музику стало модою, а для деяких людей (як правило, «глухих») — за потребою. Тоді і народилися серії виховних абонементних концертів, часто з посередніми виконавцями і недбало скомпонованими програмами. З'явилася і публіка, регулярно відвідує нав'язані їй абонементні концерти та лекції. В культурній свідомості відбулася підміна музичного образу чином семантичним, свідомим, в кращому випадку літературним. Тим самим придушувалося безпосереднє емоційне сприйняття музики слухачами, яких необхідно було захистити від музики небажаної і ідеологічно небезпечною, створеною талановитими, а часом видатними і геніальними композиторами.